обозреватель консультации публикации это мы не проходили опять учиться давайте знакомиться о проекте написать письмо
обозреватель консультации публикации это мы не
проходили
опять учиться давайте
знакомиться
о проекте написать
письмо

  « главная страница

 

 

 25.04.2001 

Сплата державного мита.

 

Законом України "Про систему оподаткування" державне мито, мито та єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України віднесені до загальнодержавних обов'язкових зборів (ст. 14).

Питання сплати мита та митних зборів, пов'язаних з перетином кордонів України, які стягуються органами Державної митної служби України, врегульовано Митним кодексом України, Законом України "Про єдиний митний тариф", Декретом Кабінету Міністрів України "Про єдиний митний тариф України", відповідними постановами Кабінету Міністрів та нормативними документами Держмитслужби.

Питання сплати державного мита, загальним об'єктом якого є вчинення певних дій та видача документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на це органами регулює Декрет Кабінету Міністрів України 7-93 "Про державне мито", далі – Декрет.

Вичерпний перелік конкретних об'єктів обкладення державним митом наведено у ст. 2 Декрету. При його сплаті слід керуватися такими нормативно-правовими актами:

  • Декрет Кабінету Міністрів України "Про державне мито";
  • Цивільний процесуальний кодекс України (глава 5);
  • Арбітражний процесуальний кодекс України (розділ VI);
  • Указ Президента України "Про сплату державного мита за вексельні бланки";
  • Указ Президента України "Про впорядкування справляння плати за вчинення нотаріальних дій";
  • Інструкція про порядок обчислення та справляння державного мита;
  • постанови Пленумів Верховного Суду України (п. 15 постанови від 21.12.90 p. N 9 та деякі інші);
  • а також роз'ясненнями і листами Державної податкової служби України та президії Вищого арбітражного суду України (роз'яснення від 17.02.94 p. N 02-5/114 "Про деякі питання визначення ціни позову, підсудності справ та сплати державного мита" та деякі інші).

Подання позовної заяви зі значною ціною позову визначає велику суму державного мита. Втім, чинне законодавство дає можливість дещо полегшити (оптимізувати) фінансовий тягар і по таких справах.

Звернімося до норм пп. 5.2.5 Закону України "Про податок на прибуток підприємств", у якому передбачено, що сплачені (нараховані) суми мита включаються до складу валових витрат платника. До речі, мито, що стягується за рішенням суду з відповідача (наприклад, у разі винесення рішення на користь позивача), не слід плутати зі сплатою також за рішенням суду пені, штрафів і неустойки - глава 18 Цивільного кодексу України (на підставі пп. 5.3.5 вони не включаються до складу валових витрат).

Загальні суди правомочні дещо оптимізувати сплату державного мита. Зокрема, у ст. 68 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) передбачена можливість надання громадянам (не юридичним особам!) на підставі майнового стану заявника відстрочення чи розстрочення сплати держмита, але на строк не більше як до закінчення розгляду справи у суді першої інстанції, проте в усякому разі не більше як на три місяці з дня пред'явлення позову. Звільнення від сплати мита, як зазначено у ст. 63 ЦПК та ст. 46 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - АПК), встановлюється виключно законодавством України про державне мито (ст. 4 Декрету).

Деякі суб'єкти господарювання не звертаються до арбітражних і загальних судів через ризик витратити сплачені суми державного мита у випадку програша справи. Втім, по певних категоріях справ судовий розгляд можна розбити на декілька етапів.

Стороні, на користь якої відбулося рішення, арбітражний суд відшкодовує сплачене нею мито за рахунок іншої сторони (ст. 49 АПК). Стосовно можливості покладення судом обов'язку сплатити мито на одну із сторін незалежно від результатів розгляду справи, наприклад, на позивача у випадку задоволення його позову, в АПК (ст. 49) це передбачено за умови, що спір виник внаслідок неправильних дій цієї сторони. Тут слід керуватись підпунктом 6.1.1 роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 р. N 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Арбітражного процесуального кодексу України"... Фактично йдеться про дії, що перешкоджали вирішенню спору у претензійному (доарбітражному) порядку - відмова (відсутність відповіді) на пропозицію звірити розрахунки зі спірних питань, провести експертизу, надіслати додаткові документи; порушення терміну розгляду претензії (ст. 7 АПК) тощо.

Пільги щодо сплати державного мита визначені у ст. 4 Декрету. Проте за ст. 1 Закону України "Про систему оподаткування", відповідні органи, до чиїх бюджетів має надходити державне мито, правомочні надавати додаткові пільги з його сплати. Право встановлювати додаткові пільги для окремих платників щодо сплати державного мита, яке зараховується до місцевих бюджетів, надане місцевим Радам народних депутатів, а щодо державного мита, яке зараховується до державного бюджету України, - Міністерству фінансів України (ст. 5 Декрету). Саме сюди і слід звертатись із заявою про звільнення від сплати або про зменшення мита. Так, якщо йдеться про загальні суди, то відповідні пільги надаються місцевими радами, для арбітражних судів - Мінфіном України.

Основоположним документом, яким регламентовано вимоги до оформлення сплати державного мита, є Інструкція про порядок обчислення та справляння державного мита (розділ 2). Що ж стосується окремих вимог при сплаті мита під час звернення до арбітражних судів, то тут слід керуватись п. 5 згадуваних вище роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 р. N 02-5/78. Слід також взяти до уваги лист Головного управління Державного казначейства України від 01.04.98 р. N 06-04/80-2562. Тут роз'яснено, що підтвердити факт надходження і зарахування мита до Державного бюджету може тільки орган, на рахунок якого це мито надійшло, незалежно від того, де знаходяться платіжні документи. Йдеться про територіальні органи Державного казначейства.

 

Наталья Плешкова
юрист

вверх страницы вверх страницы

 

  « вернуться к оглавлению "обозревателя"

© Наталья Плешкова, Сергей Скибун - 2000