обозреватель консультации публикации это мы не проходили опять учиться давайте знакомиться о проекте написать письмо
обозреватель консультации публикации это мы не
проходили
опять учиться давайте
знакомиться
о проекте написать
письмо

  « главная страница

 

 

 14.08.2001 

Проблеми міграції населення в Україні.

 

Зобов'язати суспільні відносини розвиватися у відповідності із законодавчо запропонованою схемою не можливо. Тому запровадження самих найліпших механізмів законодавчого регулювання міграційних процесів не допоможе забезпечити їх керованість, і, водночас, уникнути обмежень прав і свобод людини з боку представників влади. Фактор нелегального перебування, як правило, вважають похідною від чогось, а не навпаки. Нібито, особа не схоче легалізуватись, аби не бути присутнім в інформаційних мережах. Чи це насправді так?

Вважати мігрантів правопорушниками лише через їх нелегальний статус є позицією проти людини. Міграція населення є нормальним суспільним явищем, притаманним всім країнам світу. Навчання, стажування, міграція в пошуках роботи, вимушене залишення місця проживання у зв'язку із стихійним лихом – ось приклади процесів, які існують і будуть існувати.

Обсяги міграції сьогодні більшою частиною викликані необхідністю пошуків роботи. Така ситуація не дивує нікого. Наприклад, у одній Хмельницькій області за даними статистичного управління потреба пiдприємств у працiвниках для замiщення вiльних робочих мiсць та вакантних посад станом на 1 січня 2000 року склала 196 осіб. Навантаження на одне вiльне робоче мiсце та вакантну посаду склало 23 особи. В минулому роцi з мiсць позбавлення волi на Хмельниччину повернулися 170 громадян, iз них 23 було зареєстровано в центрi зайнятостi. Iз числа зареєстрованих працевлаштовані лише 11. Коли громадянин одержує 25 гривень допомоги для безробiтних, важко собi уявити, як можна прожити на цi грошi хоча б до працевлаштування, якого може й не бути.

Указом Президента України “Про додаткові заходи щодо реалізації права людини на свободу пересування і вільний вибір місця проживання” запропоновано вирішити питання про скасування інституту прописки в Україні. Це є практично унікальною ситуацією, коли приділено таку увагу статті 33 Конституції України. Змінені статті 197 та 199 Кодексу України про адміністративні правопорушення, де прописка осіб виключена і залишена реєстрація. Але, як реєстрація, побудована із використанням механізмів прописки, зможи забезпечити свободу у виборі місця проживання, не відомо. Так, коли особа проживає в місті, де вона нарешті працевлаштувалася на роботу, і немає ні родичів ні знайомих, то де ж вона має реєструватися?

Осіб, які мігрують до обласних центрів чи до столиці не можна обвинувачувати в тому, що вони не бажають легалізувати своє становище. За якою адресою вони мають реєструватися в іншому місті?

Сьогодні в столиці сформувався ринок найманого житла, який існує поза регулюванням. Не секрет, що громадяни не реєструють ніяких угод про здавання житла в найом, проводять між собою розрахунки в іноземній валюті, чим порушують цивільне, адміністративне, податкове, і навіть кримінальне законодавство. Чи є в цьому провина громадян? Чи можна називати “прибутком” спробу громадянина, який із своїми рідними мешкає в одній кімнаті за для того, щоб прогодуватись за рахунок здавання належного йому більш придатного для проживання житла? Особливо, коли ті кияни, що мають помешкання в центрі міста, здають його в найом, а самі наймають житло в менш престижних районах? Хіба справедливо взагалі оподатковувати ці гіркі кошти, позбавляти таких громадян права отримувати субсидії тощо? Декрет “Про прибутковий податок громадян, наприклад, передбачає звільнення від податку відшкодування витрат на нічліг та харчування осіб, що не мають житла, закладами, що можуть надавати такі послуги. Чим же ж гірші подібні заходи, коли громадяни роблять їх самостійно? Хочеться привернути увагу до мігрантів, що постраждали у наслідок стихійного лиха. Закарпатські мігранти по декілька родин із дітьми наймають однокімнатні квартири готельного типу у Києві, куди вони дісталися у пошуках заробітку. Багато хто і не має можливості наймати житло.

А хіба винуваті громадяни в тому, що в умовах інфляції і нестабільності довіряють доларам? Сьогодні це – правопорушення за статтею 162 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Саме юридична ситуація спонукає людей приховувати засоби свого існування, і цим, як не дивно, заважати мігрантам реєструватися. І тому стає зрозумілим, що звільнення таких доходів від оподаткування, відмова від інших відштовхуючих юридичних чинників, можливо, дозволило б започаткувати створення умов для здійснення реєстрації тих мігруючих громадян, що наймають житло, у місті їх фактичного проживання, коли власники житла не будуть побоюватися повідомляти про те, що здають житло в найом.

На жаль, оптимізму ситуація не надає бо за таких умов юридичне положення міграційних процесів ще довго буде далеким від нормального. За статистичними даними з надання медичної допомоги біженців в Україні – близько півтори тисячі осіб з понад 30 країн світу, прирівняних до біженців – понад триста осіб Щодо вікової структури біженців, то переважно це доросле населення та діти віком до 14 років (97,2%). Це дані тільки про тих осіб, що звернулися по медичну допомогу і тому були вимушені повідомити про себе. Реальна чисельність мігрантів лишається не відомою. Хто ці особи: порушники чи постраждалі? На жаль, сьогодні на це питання відповідають переважно представники органів внутрішніх справ, і роблять це не на користь громадян. Про мігрантів ми найчастіше чуємо коли транслюють інформацію про скоєні злочини та правопорушення, і майже не замислюємось про причини таких явищ.

Кількість нелегальних мігрантів рік від року росте, це очевидно. Збільшується кількість так званих “транзитних мігрантів”, значна доля яких лишається в Україні через відсутність фінансування проведення депортації. Щоб видворити офіційним шляхом одного нелегала з країни держава має витратити близько 1200 доларів США, і тому ситуація диктує вихід: закрити очі на перетинаючого країну нелегала. А не ліпшим виходом було б запровадження системи, за якою особа знала б, що реєстрація її прибуття сама по собі не буди породжувати негативних наслідків? Коли цього потребує безпека суспільства, настає час відійти від дозвільної системи. Природа не вимагає від людини зареєструвати, щоб бути собою, але цього вимагає безпека суспільства. Будь-яка особа, перш за все, шукає можливість задоволення життєвих потреб, власних і своїх рідних, нею керує далеко не бажання заняття злочинною діяльністю. Не є нормальним фактично ототожнювати боротьбу зі злочинністю із боротьбою з людьми. До того ж, доки не буде відомим дійсний обсяг мігруючого населення, не можливо надати й відповідну характеристику проблемі міграції, що є конче необхідним для її вирішення.

В чому саме полягає покладене на Державний комітет у справах національностей та міграції "задоволення етнокультурних потреб розвитку української нації, а також усіх корінних народів і національних меншин України"? Коли на конституційному рівні ми проголосили право людини на вільний вибір місця проживання, достатній рівень життя, безпеку, та запровадили рівноправ'я осіб різних національностей, раси, походження, чи не зобов'язані ми тепер визнавати кожного, хто потрапив до України, носієм цих прав.

Сьогодні ми маємо перш за все намагатися створити умови для задоволення потреб людини у харчуванні, у житлі та у безпеці, коли ми бажаємо, щоб особа відчувала гордість від того, що живе в України, та упевненість у майбутньому. І тільки тоді нація дійсно отримує можливість розвитку.

 

Наталья Плешкова
юрист

вверх страницы вверх страницы

 

  « вернуться к оглавлению "обозревателя"

© Наталья Плешкова, Сергей Скибун - 2000