обозреватель консультации публикации это мы не проходили опять учиться давайте знакомиться о проекте написать письмо
обозреватель консультации публикации это мы не
проходили
опять учиться давайте
знакомиться
о проекте написать
письмо

  « главная страница

 

 

 29.01.2002 

Позовна давність у спорах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

 

До вимог про відшкодування моральної шкоди, заподіяної поширенням відомостей, що не відповідають дійсності і порочать честь, гідність чи ділову репутацію фізичної або юридичної особи, згідно з ч.3 ст.7 ЦК застосовується строк позовної давності в один рік. До вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, - тримісячний строк (ст. 233 КЗпП ). До інших вимог про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до ст.83 ЦК не застосовуються, оскільки моральна шкода пов'язана з порушенням немайнових прав. Відповідно до статті 83 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 7 Цивільного кодексу України щодо вимог про компенсацію моральної шкоди, заподіяної відомостями, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать ділову репутацію, встановлено строк позовної давності в один рік.

Обчислення строку позовної давності, як зазначає ст.76 ЦК, починається з дня виникнення права на позов, яке виникає коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Цікавим з точки зору застосування строків позовної давності та визначення моменту виникнення права на позов є ухвала судової колегія в цивільних справах Верховного Суду України від 04.03.98 (Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 3, 1998 р.). У липні 1996 р. В. пред'явив позов до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим (далі - ГУМВС) про відшкодування моральної шкоди. У позові зазначалося, що 30 березня 1995 р. колишній начальник ГУМВС К. повідомив на прес-конференції, що В. нібито їздить на краденому автомобілі. Цю інформацію було опубліковано в газетах Криму. Після неодноразового звернення В. до різних органів газета "Кримська правда" 20 червня 1996 р. опублікувала вибачення ГУМВС перед ним. Вважаючи, що внаслідок поширення недостовірної інформації йому було заподіяно моральну шкоду, В. просив стягнути з відповідача 117 млрд. крб. (за цінами 1996 р.). Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 5 листопада 1996 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Верховного суду Автономної Республіки Крим від 19 лютого 1997 р., позов було задоволено частково: стягнуто з ГУМВС на користь позивача 2 тис. грн. Протест заступника прокурора Автономної Республіки Крим постановою президії цього суду від 5 вересня 1997 р. залишено без задоволення. Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті питання про скасування постановлених у справі судових рішень. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що протест підлягає задоволенню. Задовольняючи позов частково, суд виходив з того, що позивачеві заподіяно неправомірними діями моральну шкоду і він не пропустив строку позовної давності, оскільки право на позов у нього виникло після прийняття постанови про відмову в порушенні кримінальної справи. З таким висновком суду погодилися судова колегія в цивільних справах та президія Верховного суду Автономної Республіки Крим. Однак, із матеріалів справи та позовної заяви вбачається, що позивачеві стало відомо про поширення щодо нього відомостей, які не відповідають дійсності, 30 березня 1995 р. В березні - квітні 1995 р. ці відомості були опубліковані в газетах "Кримська правда", "Південний кур'єр", "Бізнес-Експрес". За таких обставин висновок суду про те, що перебіг строку позовної давності в даному випадку починається з дня, коли було винесено постанову про відмову в порушенні щодо відповідача кримінальної справи, є невірним.

 


Наталья Плешкова
юрист

вверх страницы вверх страницы

  « вернуться к оглавлению "это мы не проходили"

© Наталья Плешкова, Сергей Скибун - 2000